Україномовне
© Анатолій Головаха
* Яких вишин сяга людина, Діла її - які дива! От тільки вік її тваринний Щось не по-людському трива * Всі досягнення новітні Вже давно відомі в світі. Не було лиш прагнення Звать таке досягненням * "Жереб кинуто!" - не виголошуй гучно, Спочатку перевір, чи кинув влучно * Якої б в житті не зазнали ви скрути, Та відчаю пити не варто отрути * Поринаємо з життя, Мов зі скелі, в небуття. Тільки той, хто плавать вміє, Звідти виринуть зуміє, Щоб лишилася нащадкам Хай не сам - хоч добра згадка * Спрямовує доля життя, та одначе Ми навіть за нею ходити ледачі! * В когось доля - жінка роботяща, В іншого - така, що краще б вбив... Кожний заслуговує на краще, Доки протилежне не довів * Багатство почуттів, уяви й мови - Ото і є поезїї основи * Сівши з Богом віч-на-віч, Я б спитав: «У чому річ? Чом караєш ти безвинних, Чом забрав від мати сина, Чом жирують шахраї Попри злочини свої?...» «От і дурень, - скаже Біг, - Якщо сам збагнуть не зміг» * Я б на ко́ня залюбки, Тiльки кiнь той - на дибки. А чи ж доля не така В ставленнi до сiдока? * Не найкраще спасіння від зливи - Поринати у море бурхливе. Та й чекати у моря погоди - Як зі смерттю дістатится згоди * Вологи благають засмучені квіти, А сонце палає, і хмарки нема, І мають вони позавчасно згоріти... Отак і з людиною часто бува * Як добре, що життя нам не дається двічі, Бо другим разом ще не так скалічить! * В кар'єрі й каліка високо сягає. Це - якщо на голову він шкультигає * Здається, все ж таки, мені, Що більш за "так" вживають "ні". Та от коли кінець дорозі, Сказати смерті: "Ні!" не в змозі * Життя, яке воно не є, Чудове. Якщо не моє * До виходу у світ "Гномів та велетнів" Навряд чи гнома здатна гнома перетворить на велетня. Але, торкаючи за підсвідоме, поменшує у гномах зле * Створив людину може що й Пан Біг, Та от зробить людиною не встиг! * Це розуміє майже всяк: "Що" значно важливіш за "як". Та якщо "як" ігнорувати, Не будуть вас поетом звати * Де легше сподівання вбити? У спробі дещо дурню пояснити |
* Надій в мене з гаком. Одної нема: Що всі сподівання мої не дарма. * Людину Богом створено, Чи мавпа це спотворена? * Чи знайде Бог іще хоча б годину, Щоб людяною вже створить людину? * Є в нас захист від брехні? Най збрешу, сказавши „ні”! * Спотвореність, коли вона моральна, Біда вже не одного, а загальна * Яка б не була наша доля чарівна, Та зраджуєм їй ми із смертю в обіймах * Велика користь від знання. Без знань - борсання навмання, І недалеко до біди, Коли не знать, тiкать куди! * Як не дивно, але легковаге життя Поринає скоріш в глибину небуття! * Натхнення Так не любить воно сьогодення, Що лиш вчора приходить натхнення * В світі щастя такого нема, Щоб давалося нам задарма, Але можна такеє знайти, Що платитиме хтось, а не ти * Той, хто глузд здоровий має, Світ таким, як є, сприймає. В кого ж обмаль чи нема - Поетично світ сприйма * Ховаюсь підчас за думками сумними, А то й з переляку - в обіймах у рими * Від бажання до здійснення Шлях, прокладений натхненням. Від здійснення до визнання Шлях, зруйнований стражданням * Яка ж вона чудова, Та Українська Мова, Бо в неї до "життя" Рим, як того сміття! А що в російскій: "жизнь" - Хіба що тільки "дрызнь" (© В.Маяковський) * Кожен з нас в своїй оселі Бог і цар між стін та стелі. І за стінами, в сусіди, Царство є - нема обіду * Що завгодно можливо довести, Якщо вірно себе повести. Дурням - баки забити, розумців Запевняти, що в них це на думці * Тільки дурні та ледачі на печі чекають вдачі. А моторний та кмітливий сам за нею йде під зливу * Є синоніми, добре знайомі нам, Що не десь в словниках переховані, А на досвіді власнім засновані. ДОБРІ справи - вони ж РИЗИКОВАНІ * Мабуть, для когось дивина, Що і мерзотники, й герої - Ті ж самі часом імена. Життя і не такеє коїть! * Таке в житті трапляється, бува, Що гірше дій брудних брудні слова |